Тексти

Інтерв’ю для The Vienna Psychoanalyst

Інтерв’ю для The Vienna Psychoanalyst, 21-го лютого 2018

Перед тим, як радикально змінити поле своєї професійної діяльності, Юлія Скіп-Шрьоттер успішно завершила свої студії економіки в Україні та Німеччині і пропрацювала кілька років у сферів фінансів та контролінґу міжнародних компаній.

На сьогодні вона завершила студії психотерапії в Університеті Зиґмунда Фройда у Відні. Саме тут, спочатку теоретично в групі ґендерних студій, а потім і в дії на собі у психоаналітичних групах для самопізнання, в семінарі “Про сни” і великій групі вона впреше познайомилася з психоаналізом. У 2011 році Юлія Скіп-Шрьоттер розпочала поглиблене вивчення психоаналізу в Університеті Фройда в співпраці з Психоаналітичним Семінаром Іннсбрук.

Свій перший клінічний досвід вона отримала у відділенні невідкладної психіатрії шпиталю Отто Ваґнера та в групі самопомочі для людей з синдромом мессі. З 2014 року Юлія Скіп-Шрьоттер працює психоаналітиком і психотерапевтом в навчанні та супервізії: спочатку в амбулаторній клініці Університету Фройда, а з червня 2017 року у двох приватних практиках: в серці Відня на Кохґассе 27/4 і на природі у Віденському лісі в 14-му районі.

Юлія Скіп-Шрьоттер спеціалізується і поглибленно вивчає такі напрямки: глибинна герменевтика за Альфредом Лоренцером, психоаналіз і мистецтво, динаміки в групах, переживання тіла і психоаналітичні процеси, ґендерні студії та міграція.

ДВП: Що привело Вас у психоаналіз?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Мимоволі це запитання трансформувалося в інше: „Хто показав мені психоаналіз так, що це захопило мене і не відпускало, аж доки я не ввійшла у цей світ?” Це були Аніта Дітріх-Нойнкірхнер, Кріста Луґер, Елізабет Викукаль і Фелікс де Мендельсон. Саме цим людям я глибоко вдячна за перші враження і переживання, перший досвід з психоаналізом і в психоаналізі.

І коли я питатиму себе далі, що, власне, було домінантою в цих перших дотиках-зустрічах між мною і психоаналізом, то в мені виникає відчуття чужинності та іншості. Психоаналіз був мені дуже далеким і невідомим. Саме це збудило мою жагу до пізнання невідомого і спонукало ввійти в світ психоаналізу. Психоаналіз у психотерапії для мене – це передусім досвід міграції з рідного і близького в чуже.

ДВП: Якби у Вас була нагода поспілкуватися з Зиґмундом Фройдом, про що була б ця розмова? Чи Ви маєте конкретні запитаня до нього?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Насамперед, мене цікавило б, як він жив; як відчував і переживав зустрічі з пацієнтами; як поводився з щоденними викликами і труднощами своєї праці; що, хто і як допомагало йому пережити величезні конфлікти в психоаналітичних колах і поза ними. Що стосується теоретичних дискусій, то я залюбки поспілкувалася б з Фройдом про концепції стосунків діади, тріади і більше у внутрішньому психічному переживанні та суспільній реальності.

ДВП: Шкіряна чи текстильна канапа?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Тактильне сприйняття текстилю для мене тут безальтернативне.

ДВП: Бруно Беттельхайм звертав увагу на важливість казок. А яка Ваша улюблена казка? І чи Ви пізнаєте в ній паралелі з Вашим життєвим досвідом?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Дитиною я дуже любила грузинські казки з девами. Сьогодні я час від часу задумуюся над сюжетом та значенням української народної казки “Колобок”.

ДВП: Мені сниться …

Юлія Скіп-Шрьоттер: Мені сняться сни знову і знову (-:

ДВП: Що Вам подобається в психоаналізі, і чи є щось, що Вам в ньому не подобається?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Щоразу, коли переживаю знову і знову рух з несвідомого як збагачення, підтримку, допомогу або ж просто дієвість, я зачудована в благоговінні і сповнена глибокої вдячності.

Теоретичне багатство в „палаці“ психоаналізу було і є для мене важливим: тут можна провести багато часу в безкінечності пізнання і це для мене – велика втіха.

Те, чого мені бракує в психоаналізі і що надихає мене працювати інтегративно, пов’язане з тілесністю. Психоаналіз спроможний сприймати тіло тільки на мовному рівні і тому неладний звернутися і сприйняти чи пізнати тілесність як таку взагалі. Або іншими словами: табу дотику, за яким чується і відчувається вислів: „це ж, власне психо-аналіз“.

Крім цього, в психоаналізі велику роль відіграє конфлікт. На прикладі життя і пережиттів у психоаналітичних спілках або також у тенденціях розвитку психоаналізу саме тут, у Відні, такий наголос на конфлікті часто призводить до доволі банальної неспроможності поводитися або ж просто навіть хотіти розбиратися з конфліктами. Мені часто сумно з цього приводу.

Розчаровна також неспроможністю в психоаналізі запропонувати, розвивати, думати, переживати і жити альтернативні концепції стосунків поза діадою. Та, водночас, це мене надихає в подальшому звернутися до цього кола питань особисто.

ДВП: З якими викликами чи труднощами Ви зіткнулися впродовж своєї аналітичної освіти?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Не знаю, де і почати – їх було таки трохи забагато (-:

ДВП: Чи є у Вас улюблена цитата Фройда?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Я не люблю збирати цитати. Багато текстів Фройда зворушили і надихнули мене до подальших роздумів. Перші абзаци з ессею „Сучасне про війну і смерть“ не втратили і до сьогодні своєї актуальності. Чудовий приклад психоаналітичного осягнення твору мистецтва для мене – це „Безумство і сни у В. Єнсена “Ґрадіві”. Короткий текст „Мозес Мікельанджело” – це ще краще, бо набагато автентичніше і ближче.

Зрештою, є таки одна цитата, яку я для себе сконденсувала так: „немає нічого певнішого за людську здатність до регресії”: „Але примітиві стани можуть знову і знову виникати; примітивне душевне нескінченне в найповнішому сенсі цього слова.” (з „Zeitgemäßes über Krieg und Tod“, в: GW X, 337).

ДВП: Поза Зиґмундом Фройдом, чи є ще психоаналітики, в роботу яких Вам би хотілося вникнути?

Юлія Скіп-Шрьоттер: Внутрішня дискусія з Ґолді Парін-Маттей глибоко зачепила мене. Вона не писала багато, але коротке інтерв’ю з нею супроводжує мене і є важливим пунктом референції для мене.

Щось подібне також з Дональдом Мельцером. Його книга „Сприйняття краси”, написана разом з Меґ Харріс Вільямс, дуже мене надихає.

Ханна Сіґал і її тексти про мистецтво і роботи Вільфреда Біона притягують мене і закликають до пильнішого прочитання.